3 універсал – Презентація на тему Універсали Центральної Ради (варіант 2) — презентації з історії України

15.05.2020
 |  Комментариев нет

Третій Універсал Української Центральної Ради — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Тре́тій Універса́л Украї́нської Центра́льної ра́ди — державно-правовий акт, універсал Української Центральної ради, що проголошував Українську Народну Республіку. Прийнятий 7 (20) листопада 1917 року в Києві.

Вперше ідею проголошення УНР висунуто Михайлом Грушевським у вступній промові у день відкриття З’їзду поневолених народів Росії. Україна вже відійшла від Російської республіки, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв’язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова М. Ковальський зачитав текст Універсалу:

  • Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.
  • Україна стає Українською Народною Республікою.
  • До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Воронежчини та інших суміжних з Україною територій з переважно українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.
  • В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.
  • Запроваджувався державний контроль над виробництвом.
  • Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.
  • Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.
  • В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.
  • Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.
  • На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.

Після оголошення тексту після невеликої перерви на пропозицію фракції українських есерів III Універсал поставлено на поіменне голосування в Центральній Раді. Це відбулося вперше. З 50 членів Малої Ради (Комітет Центральної Ради) у залі були присутні 47, з них проголосували:

  • Symbol support vote.svg За Універсал — 42,
  • Symbol oppose vote.svg Проти — жоден,
  • Symbol neutral vote.svg Утримуюсь — 5 членів Ради (2 російські есери (Скловський, Сараджев), 2 — меншовики (Кононенко, Балабанов), 1 — представник Польського демократичного централу (Рудницький).

Погляди на універсал були різними, наприклад, кадети оголосили його капітуляцією перед більшовиками. Населення України не визнало скасування приватної власності. Всі господарства більші за 50 десятин ставали державними, таким чином селяни не отримали нових земель, а поміщики втратили свої господарства. Невдала земельна політика призвела до підтримки українським селянством більшовиків, які по встановленні своєї влади розподіляли землю за кількістю їдців у сім’ї.

Ювілеї та пам’ятні дати[ред. | ред. код]

У 2017 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей – 100 років з дня проголошення Української Народної Республіки III Універсалом Української Центральної Ради (20.11.1917).[1]

Третій Універсал Української Центральної Ради — Вікіджерела

Проголошений:
7 листопада 1917 року
Coat of Arms of UNR-gold.svg

ІІІ УНІВЕРСАЛ
УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ


        Народе Українский і всі народи України!

        Тяжка і трудна година впала на землю республики Російської. На півночі в столицях іде межиусобна і крівава боротьба. Центрального правительства нема, і по державі шириться безвласти, безлад і руїна. Наш край так само в небезпеці. Без власті дужої, єдиної, народної Україна теж може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду.

        Народе український. Ти, разом з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна рада, твоєю волею во ім’я творення ладу в нашій країні, во ім’я рятування всеї Росії, оповіщаємо:

        Віднині Україна стає Українською Народною Республікою.

        Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність ії, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.

        До Установчих зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони і правити надлежить нам, Українській Центральній раді, і нашому правительству – Генеральному секретаріатові України.

        Маючи силу і власть на рідній землі, ми тою силою і властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але всєї Росії.

        Отож, оповіщаємо:

        До території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки, що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народів.

        Всіх-же громадян сих земель оповіщаємо:

        Віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значіння, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі касується. Признаючи, що землі ті є власність всього трудового народу і мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна рада доручає генеральному секретареві по земельних справах негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих зборів.

        Праця робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо:

        На території Народної Республіки України з цього дня установлюється по всіх підприємствах вісім годин праці.

        Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею і наша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного розпреділення продуктів споживання і кращої організації праці. І через те приписуємо Генеральному секретарству праці від цього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією на Україні, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.

        Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею і іменем Українскої Республіки ми, Українська Центральна рада, станемо твердо на тому, щоб мир було встановлено якнайшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через центральне правительство примусити і спільників, і ворогів негайно розпочати мирні переговори.

        Так само будемо дбати, щоб на мирному конгресі права народу українського в Росії і по за Росією не було в замиренню порушено. Але до миру кожен громадянин Республіки України, разом з громадянами всіх народів Російської Республіки, повинен стояти твердо на своїх позиціях як на фронті, так і в тилу.

        Останніми часами ясні здобутки революції було затемнено відновленою карою на смерть. Оповіщаємо:

        Однині на землі республіки Української смертна кара касується.

        Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до цього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений, дається повна амністія. Про се негайно буде виданий закон.

        Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу.

        З тою метою приписуємо Генеральному секретарству судових справ зробити всі заходи до упорядкування судівництва і привести до згоди з правними поняттями народу.

        Генеральному секретарству внутрішніх справ приписуємо:

        Вжити всіх заходів до закріплення і поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами вищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв’язку і співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкрайщою основою вільного демократичного життя.

        Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканности особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами.

        Український народ сам довгі роки боровся за свою національну волю і, нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей на Україні сущих, тому оповіщаємо, що народам: великоруському, єврейському, польському та іншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя, та доручаємо нашому Генеральному секретарству національних справ подати нам в найближчому часі законопроект про національно-персональну автономію.

        Справа продовольча є корінь державної сили в цей тяжкий і відповідальний час. Українська Народна Республіка повинна напружити всі свої сили і рятувати як себе, так і фронт і ті частини Російської Республіки, які потрібують нашої допомоги.

        Громадяни! Іменем Народної Республіки в федеративній Росії ми, Українська Центральна рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній республіці Росії здоровля сили і нову будучину. Вироблення тих форм має бути переведене на Українських і Всеросійських Установчих зборах.

        Днем виборів до Українських Установчих зборів призначаємо 27 грудня (декабря) 1917 року, а днем скликання – 9 січня (января) 1918 року.

        Про порядок скликання Українських Установчих Зборів негайно видано буде закон.

                                        У Київі 7 листопада (ноября) 1917 року.

Универсалы Центральной рады — Википедия

Универсалы Центральной рады Украинской Народной Республики — политико-правовые акты программного характера, издававшиеся Центральной радой, исполнявшей функции высшего законодательного органа Украины в 1917 году. Было издано четыре универсала, определивших этапы становления и развития украинской государственности от провозглашения формальной автономии в рамках единого российского государства до одностороннего провозглашения самостоятельности. Написаны по образцу одноимённых актов казацких гетманов 17-18 веков, автором

[1] текста является Владимир Винниченко. Тексты Универсалов, приведённых в работах В. Винниченко, Д. Дорошенко, И. Мазепы и в ряде других изданий не всегда совпадают с оригиналами[2].

Первые два универсала были изданы до Октябрьской Революции и отображали взаимоотношения между Центральной радой и Временным правительством России; третий и четвёртый универсалы регулировали отношения Центральной рады и Совета народных комиссаров РСФСР[3].

После того, как в мае 1917 года Временное правительство отказалось предоставить автономию Украине (даже не немедленно, а в перспективе), Центральная рада, исходя из принципа «ни бунта, ни покорности», приняла решение принять I универсал («К украинскому народу, на Украине и вне её сущему»)[1]. Текст универсала был зачитан В. Винниченко 10 (23) июня 1917 на II Всеукраинском Военном Съезде. Согласно I универсалу провозглашалась автономия Украины в составе России («не отделяясь от всей России… народ украинский должен сам хозяйничать своей жизнью»). Законодательным органом должно было стать Всенародное Украинское Собрание (Сейм), избираемое всеобщим, равным, прямым, тайным голосованием. Часть средств, полученных от сбора налогов, отныне должны были оставаться на Украине[2].

Учитывая многонациональный состав Украины, универсал призывал украинских граждан к согласию и взаимопониманию[4].

Центральная уада брала на себя ответственность за текущее состояние дел на Украине, вводились дополнительные сборы с населения в пользу Рады[5], но не ставилось требование о прекращении платежей в общероссийский бюджет[6].

По провозглашении автономии 15 (28) июня 1917, было создано правительство (Генеральный Секретариат)[7].

В ответ на І Универсал Временное правительство 16 июня выступило с воззванием «Гражданам Украины», в котором предложило гражданам украинцам развивать земское и городское самоуправление и положиться на представительство своих интересов во Всероссийском Учредительном собрании[6][8].

Решения I универсала в Петрограде были приняты с беспокойством. Учитывая политический кризис, обусловленный массовыми демонстрациями, поражением российской армии на Юго-Западном фронте и, как следствие, утерей Галиции, Временное правительство не могло действовать исключительно силовыми мерами, так как на защиту Центральной Рады могли стать фронтовые украинские части и большая часть населения Украины[1]. Кроме того, вооруженный конфликт мог привести к расколу среди политических сил России. В связи с этим Временное Правительство пошло на переговоры с Центральной Радой, для чего 28 июня в Киев отправились правительственная делегация в составе А. Керенского, М. Терещенко и И. Церетели. В результате переговоров был достигнут компромисс. В частности, Временное правительство признало теоретическую возможность получения Украиной автономии, а Центральная Рада обязывалась самостоятельно (без решения Всероссийского Учредительного собрания) автономию не вводить; Временное правительство разрешило создание национальных украинских военных частей, но при этом организовываться они должны были по разрешению и под контролем Временного правительства, при этом украинские части оставались в составе единой российской армии. Эти условия должны были быть зафиксированы в специальном постановлении Временного правительства Универсале Центральной Рады. Достигнутый компромисс вызвал в России правительственный кризис, в знак протеста против любых уступок украинцам трое министров-кадетов вышли из правительства, однако постановление всё-таки было принято[1][9]. 3 июля 1917 года Временное Правительство отправило в Киев телеграмму с постановлением «О национально-политическом положении Украины», содержание которого совпадало с содержанием подготовленного к оглашению II Универсалом[9].

В тот же день на торжественном заседании украинской Центральной рады II универсал был зачитан (опубликован на украинском, русском, еврейском и польском языках). Универсал утверждал, что «мы, Центральная Рада,… всегда стояли за то, чтобы не отделять Украину от России». Генеральный Секретариат объявлялся «органом Временного правительства», его состав утверждает Временное Правительство. Признавалась необходимость пополнения Рады за счет представителей других национальностей, проживающих на территории Украины. По военному вопросу принималась возможность прикомандирования представителей Украины кабинету военного министра и Генштабу. Формирование украинских войск должно осуществляться под контролем Временного Правительства[9].

После Октябрьского вооружённого восстания в Петрограде, на Украине большевики установили советскую власть в некоторых прифронтовых городах, началась гражданская война между сторонниками советской власти и сторонниками Временного правительства. Первоначально Центральная Рада занимала нейтральную позицию, но вскоре приступила к активным действиям и смогла установить свою власть на большей части Украины[1]. В ноябре верховенство власти Центральной Рады признали Киевский, Екатеринославский, Одесский, Полтавский комитеты РСДРП(б), ряд Советов рабочих и солдатских депутатов городов Украины, все крестьянские Советы[9].

Продолжая свою государствообразующую линию, Украинская Центральная Рада (УЦР) 7 (20) ноября 1917 утвердила III Универсал, в котором провозгласила Украинскую Народную Республику (УНР) в составе федерации свободных народов, формально не разрывая федеральных связей с Россией, и демократические принципы: свободу слова, печати, вероисповедания, сборов, союзов, забастовок, неприкосновенность лица и жилья; объявила национальную автономию для меньшинств (россиян, поляков, евреев), упразднила смертную казнь, упразднила право частной собственности на землю и признала её собственностью всего народа без выкупа, установила 8-часовой рабочий день, объявила реформу местного самоуправления. Власть Центральной Рады распространялась на 9 губерний: Киевскую, Подольскую, Волынскую, Черниговскую, Полтавскую, Харьковскую, Екатеринославскую, Херсонскую и Таврическую (северные уезды, без Крыма). Судьбу некоторых смежных с Россией областей и губерний (Курская, Холмская, Воронежская и т. п.) предполагалось решить в будущем[10].

На декабрь 1917 года назначались выборы во Всеукраинское Учредительное Собрание, до избрания которого вся власть принадлежала Центральной Раде и Генеральному Секретариату[9].

Однако Украина всё ещё не претендовала на абсолютный суверенитет, так как предполагалось, что октябрьские события в Петрограде — это заговор, который вскоре будет ликвидирован. На территории Украины оставались в силе все законы, постановления и распоряжения Временного Правительства, если они не были отменены Центральной Радой или Генеральным секретариатом. Оставались все правительственные учреждения и все чиновники, назначенные Временным Правительством, до будущих изменений в законодательстве Украинской Народной Республики[10].

В связи с начавшимися военными действиями между Советской Россией и Украинской Народной Республикой перед Центральной радой стали следующие задачи: мобилизовать и организовать народ Украины для отражения агрессии, отмежеваться от режима большевиков[9] и создать условия для начала самостоятельных переговоров с Германией.[1] С целью решения этих задач 9 (22) января 1918 года был провозглашён IV Универсал, согласно которому УНР стало «самостоятельным, ни от кого независимым, свободным суверенным государством украинского народа», а исполнительный орган, Генеральный секретариат, — Советом народных министров. Универсал содержал ряд важных положений: на правительство возлагалась задача «полностью самостоятельно» провести мирные переговоры с Германией и её союзниками; гарантировалась передача земли крестьянам без выкупа, констатировалась национализация лесных, водных и подземных ресурсов; взят курс на национализацию производства и торговли железом, табаком и другими товарами, устанавливался государственный контроль над всеми банками; ставилась задача в ближайшее время созвать Украинское Учредительное собрание, которое должно было принять конституцию УНР. Все граждане УНР призывались к борьбе с большевиками[2].

Универсал был принят на заседании Малой Рады, проголосован в Центральной Раде поимённым голосованием[9] и опубликован на украинском, русском, еврейском и польском языках[2].

  1. ↑ 1 2 3 4 5 6 Бойко О. Д.[uk] Історія України. Київ. Видавничій центр Академія. 2002 р. — С. 326—338.
  2. ↑ 1 2 3 4 Павлишин Олег. Універсали Української Центральної Ради // Довідник з історії України: У 3-х т. Київ, 1994, 1996, 1999.
  3. ↑ Мироненко О. М. Універсали Української Центральної Ради // Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. — ISBN 966-7492-00-1
  4. ↑ Універсали Української Центральної Ради — конституційні акти Української державності 1917—1918 рр.: їх зміни та історичне значення. // Університетські наукові записки, 2006, № 3-4 (19-20). — С. 36-43.
  5. ↑ Конституційні акти України. 1917—1920. — Київ, 1992. — С. 59.
  6. ↑ 1 2 Соколова М. В. Великодержавность против национализма: Временное правительство и Украинская Центральная Рада (февраль — октябрь 1917) // Исследования по истории Украины и Белоруссии. — Вып. 1. — М., 1995. — С. 128.
  7. ↑ Мироненко О. М. Перший Універсал Української Центральної Ради // Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. — ISBN 966-7492-00-1.
  8. ↑ Вестник Временного правительства. 1917. 17 июня.
  9. ↑ 1 2 3 4 5 6 7 Страницы истории Украины. / Руководитель авторского коллектива П. Т. Фиров. — Севастополь. 1997. — 304 с. — С. 14—33.
  10. ↑ 1 2 Мироненко О. М. Третій Універсал Української Центральної Ради // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. — ISBN 966-7492-00-1.
  • Мироненко О. М. Перший Універсал Української Центральної Ради // Юридична енциклопедія [Текст] : довідк. вид. В 6 т. Т. 5. П — С [подано 1668 ст., карт та іл.] / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана; редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) [та ін.]. — К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2003. — 736 с. — Бібліогр. в кінці ст. — ISBN 966-7492-00-1. — ISBN 966-7492-05-2 (т. 5) : Б. ц.
  • Мироненко О. М. Юридична енциклопедія [Текст : довідк. вид. В 6 т. Т. 2. Д — Й [подано 1595 ст., карт та іл.] / Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана; редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) [та ін.]. — К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1999. — 744 с. — Бібліогр. в кінці ст. — ISBN 966-7492-00-1. — ISBN 966-7492-02-8 (т. 2) : Б. ц.
  • Мироненко О. М. Третій Універсал Української Центральної Ради // Юридична енциклопедія [Текст] : наук.-довідк. вид. В 6 т. Т. 6. Т — Я [подано 1525 ст., карт та іл.] / Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана; редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) [та ін.]. — К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2004. — 765 с. — Покажч. авт.: с. 668—681. — Імен. покажч.: с. 682—729. — Латин. юрид. вирази і терміни: с. 730—758. — Основ. скор.: с. 759—765. — ISBN 966-7492-00-1. — ISBN 966-7492-06-0 (т. 6) : Б. ц.
  • Мироненко О. М. Четвертий Універсал Української Центральної Ради // Юридична енциклопедія [Текст] : наук.-довідк. вид. В 6 т. Т. 6. Т — Я [подано 1525 ст., карт та іл.] / Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана; редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) [та ін.]. — К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2004. — 765 с. — Покажч. авт.: с. 668—681. — Імен. покажч.: с. 682—729. — Латин. юрид. вирази і терміни: с. 730—758. — Основ. скор.: с. 759—765. — ISBN 966-7492-00-1. — ISBN 966-7492-06-0 (т. 6) : Б. ц.

Другий Універсал Української Центральної Ради — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Дру́гий універса́л Украї́нської Центра́льної Ра́ди — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що зафіксував домовленості між Української Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії. Проголошений Володимиром Винниченком 3 (16) липня 1917 року в Києві, на урочистому засіданні в Педагогічному музеї як відповідь на телеграму Тимчасового уряду Центральній Раді.

Згідно з Універсалом, Тимчасовий уряд визнавав право України на автономію, а УЦР та Генеральний секретаріат — органами державної влади в Україні. Натомість, УЦР змушена була погодитися на те, що остаточно питання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами та визнати, що Україна не претендує на повну державну незалежність. Центральна рада приймала умови ТУ про розширення її складу за рахунок представників національних меншин України. Вона взяла зобов’язання розробити проєкти законів про українську автономію для їх розгляду Установчими зборами Росії. Фактично до території автономної Української Народної Республіки входили території Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської губерній. Щодо армії, то в Універсалі зазначено:

«Що торкається комплектовання військових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушення боєспособности армії.»

II Універсал неоднозначно сприйнятий українцями. Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши «другим Переяславом». Гострій, почасти справедливій, критиці піддав його лідер українських націоналістів Микола Міхновський. Більше користі з українсько-російського договору (а саме таким були II Універсал у поєднанні з Декларацією ТУ) отримали росіяни. Визнаючи право українців на автономію, Тимчасовий уряд, не давав їм нічого зверх того, що вони вже і без його благословення здобули. Більше того, УЦР навіть відмовилася від певної свободи дій. Так, зокрема, вона запевнила, що налаштована рішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії України» до скликання Установчих зборів. До того ж, УЦР добровільно віддавала Тимчасовому урядові право затвердження членів українського Генерального секретаріату, яке раніше належало їй. Отже, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції. Водночас це був компроміс.

Другий універсал Української Центральної Ради не має одностайної оцінки серед сучасників та дослідників. Так, наприклад, М. Грушевський (який на той час був головою УЦР) вважав, що «порозуміння УЦР з російським урядом відкрило нову сторінку в житті України». Сучасний дослідник Я. Грицак зазначає, що «без сумніву, Другий універсал був кроком назад у порівнянні з першим».

61. 3 Універсал Центральної ради. Проголошення унр

Захоплення більшовиками наприкінці жовтня 1917 р. влади у Петрограді, падіння Тимчасового уряду створило принципово іншу політичну ситуацію в Україні. УЦР висловилась проти подій у Петрограді, вважаючи відповідальними за них уряд і більшовиків, оголосила, що «буде боротися з усякими спробами підтримки цього повстання на Україні». 31 жовтня 1917 р. сьома сесія УЦР ухвалила поширити владу Генерального секретаріату, окрім Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської та Подільської губерній, на Херсонську, Харківську, Катеринославську, Таврійську, частково Курську і Воронезьку губернії.

1. Проголошення створення Української Народної Республіки (УНР). На початку листопада 1917 р. влада в Україні перейшла до рук Української Центральної Ради. 7 (20) листопада 1917 р. УЦР III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії. Розпочався третій, останній, етап історії Української Центральної Ради (перший — від утворення УЦР до Всеукраїнського нацконгресу; другий — від Всеукраїнського нацкошресу до повалення влади Тимчасового уряду в Петрограді). В основі його — державотворча діяльність, спрямована на побудову демократичних засад влади, повну незалежність України. УЦР ухвалила Конституцію УНР, а також ряд законів: запроваджено власну грошову систему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові надано статус державної.

2. Основні положення III Універсалу:

— проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах 9 українських губерній, при цьому формально не поривалися федеративні зв’язки з Росією;

— запровадження 8-годинного робочого дня;

— встановлення державного контролю над виробництвом;

— скасування поміщицького землеволодіння;

— земля оголошувалася власністю всього народу без викупу;

— надання національним меншинам «національно-персональної автономії»;

— забезпечення українському народу демократичних прав і свобод: свобода слова, преси, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання;

— скасування смертної кари;

— надання амністії політичним в’язням;

— призначення на грудень 1917 р. виборів до Українських Установчих зборів, які мали бути скликані 9 січня 1918 p.;

— початок мирних переговорів УЦР з Німеччиною та її союзниками.

3. Практичне значення прийняття III Універсалу. Практичне значення прийняття Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало в тому, що вперше була проголошена конкретна програма перебудови українського суспільства на демократичній основі — програма, що відповідала інтересам більшості. Сам факт проголошення прогресивних і справедливих політичних і соціально-економічних реформ показав українському народу реальність досягнення національної незалежності та побудови національної демократичної держави. Цей документ відіграв важливу роль і в розвитку української національної самосвідомості, і в зміцненні демократичної спрямованості українського національного руху.

Крім того, до практичних результатів можна віднести таке:

— було завдано удар по поміщиках — соціальній опорі монархістів;

— були забезпечені умови для участі в Українській революції представників російського, єврейського, польського та інших народів;

— підвищився авторитет українського національного руху серед населення України;

Центральна Рада здобула верх над українськими більшовиками, змусивши їх звертатися по допомогу до Росії.

4. Історичне значення. Історичне значення прийняття Українською Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало, насамперед, у такому:

— український народ вийшов на історичну арену як самостійний творець власної історії, здатний на створення своєї незалежної держави;

— був підірваний раніше недоторканний принцип «єдиної і неподільної» Росії, що сприяло національно-визвольній, антиімперській боротьбі інших народів;

— відстоювання українською владою ідеалів демократичних свобод стояло на шляху зміцнення тоталітаризму в Росії;

— велике значення для багатонаціональних Європи і Росії мало визначення шляхів справедливого вирішення проблем національних меншин в УНР;

— історичний досвід українського державного будівництва став основою для відтворення і зміцнення української державності в 1990-ті pp.

У жовтні 1917 р. спалахнув черговий конфлікт між Центральною Радою та Тимчасовим урядом. Тимчасовий уряд планував притягнути до судової відповідальності членів Генерального Секретаріату. Але такий перебіг подій був перерваний більшовицьким переворотом у Петрограді 25 жовтня {7 листопада за новим стилем, запровадженим у 1918 p.). Другий Всеросійський з’їзд Рад утворив російський уряд на чолі з В. Ульяновим-Леніним. З’їзд прийняв два важливі документи: Декрет про мир та Декрет про землю. Перемігши у Петрограді, більшовики намагаються взяти владу в інших містах колишньої Російської імперії.

Діставши звістку про події в Петрограді, УЦР негайно створила Комітет по охороні революції в Україні. 27 жовтня (9 листопада) Генеральний Секретаріат виступив з відозвою «До всіх громадян України», в якій заявляв, що буде рішуче протистояти будь-яким спробам підтримки більшовицького перевороту на Місцях. Раду народних комісарів — уряд, створений більшовиками, Секретаріат визнавав як уряд центральних районів Росії. Ця відозва загострила відносини між УЦР та більшовиками.

Таким чином, у листопаді 1917 р. у Києві сформувалися три ворогуючі табори, які протистояли один одному. Прихильники повалення Тимчасового уряду згрупувалися навколо штабу Київського військового округу (10 тис. озброєних прихильників). Більшовики спирались на Ради робітничих і солдатських депутатів і мали 6 тис. озброєних чоловік. Центральна Рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних прихильників.

Ініціативу в подальших подіях виявили більшовики. 29 жовтня 1917 р. вони розпочали у Києві збройне повстання. Бої тривали три дні. Війська КВО терпіли поразку. Тоді в події втрутилися війська УЦР . Спеціальна комісія з представників ворогуючих сторін виробила угоду, згідно якої війська КВО виводилися з міста, а охорона Києва передавалася військам Центральної Ради.

Після перемоги повстання у місті склалося своєрідне двовладдя: місто одночасно контролювалось військами УЦР і більшовиками. 11 листопада більшовики скликали засідання Рад робітничих і солдатських депутатів, на якому було схвалено ідею: «реконструювати» УЦР на Всеукраїнському з’їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. «Реконструкція» передбачала перетворення УЦР за російським зразком на Центральний виконавчий комітет (ЦВК) Рад України, де б більшість належала більшовикам. Тим часом УЦР вела підготовку до проведення Українських Установчих зборів, які мали б констатувати новий суспільно-політичний та економічний устрій України.

Керівництво УЦР, вбачаючи небезпеку для України в діях більшовиків, на засіданні Малої Ради, яке розпочалось 6 листопада 1917р., проголосило III Універсал. У ньому йшлося: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська Республіка стала Федерацією рівних і вільних народів. До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству — Генеральному Секретаріатові України».

ІІІ Універсал проголошував широку програму перетворень:

— скасовувалось право приватної власності на землю — вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому без викупу;

— Центральна Рада зобов’язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

— проголошувала свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання;

— скасовувалась смертна кара;

— впроваджувався 8-годинний робочий день і контроль над виробництвом;

— підтверджувалось право національно-територіальної автономії.

За визначенням В. Винниченка, III Універсал не справив такого впливу, як перший. Накреслена у III Універсалі соціально-економічна програма не задовольняла значну частину населення, особливо селянство, яке очікувало негайного переділу поміщицької землі.

Також не в дусі моменту були і пункти, що проголошували Україну складовою частиною Російської федерації рівних і вільних народів, яку УЦР зобов’язувалась допомогти створити.

А особливо небезпечним було положення, що УЦР стане на сторожі «прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії». Це було непосильне й непотрібне для України завдання.

Проголошення Української Народної Республіки стало актом великої історичної ваги: український народ після тривалого поневолення заявив про відродження власної держави.

Третій універсал Української Центральної Ради: його аналіз і значення

 

Третій Універсал Центральної Ради — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що проголошував Українську Народну Республіку. Був проголошений 7 листопада (20 листопада за новим стилем) 1917 року в Києві.

Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з’їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв’язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова зачитав текст Універсалу:

Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

Україна стає Українською Народною Республікою.

До її території належать землі, населені здебільшого українцями:

Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважно українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.

  1. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося.
  2. Генеральний Секретаріат зобов’язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів.
  3. В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.
  4. Запроваджувався державний контроль над виробництвом.
  5. Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.
  6. Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.
  7. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.
  8. Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.

На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.

Наслідки Третього Універсалу УЦР:

  • було закладено основи демократичного устрою Української держави;
  • неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошених в універсалі заходів;
  • наявність суперечливого становища: з одного боку УНР залишалась складовою частиною Росії, з іншого – УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії.

Четвертий Універсал Української Центральної Ради — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Четвертий Універсал Української Центральної Ради

Четве́ртий Універса́л Украї́нської Центра́льної ради — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради (УЦР), що проголошував незалежність Української Народної Республіки (УНР) від Росії. Прийнятий 9 (22) січня 1918 року в Києві.

Універсал проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів.

Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови IV Універсалу:

  1. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;
  2. З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;
  3. Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;
  4. Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;
  5. УЦР зобов’язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;
  6. УЦР зобов’язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;
  7. УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;
  8. Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроєктів.

Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації.

Після жовтневого перевороту в Петрограді, в Україні більшовики встановили радянську владу в деяких прифронтових містах, почалася громадянська війна між прихильниками радянської влади і прихильниками Тимчасового уряду. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але незабаром приступила до активних дій і змогла встановити свою владу на більшій частині України. У листопаді верховенство влади Центральної Ради визнали Київський, Катеринославський, Одеський, Полтавський комітети РСДРП(б), ряд Рад робітничих і солдатських депутатів міст України, всі селянські Ради.

Продовжуючи свою державотворчу лінію, Українська Центральна Рада. 20 листопада 1917 року затвердила III Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку у складі федерації вільних народів, формально не пориваючи федеративних зв’язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи і житла; оголосила національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасувала смертну кару, як і право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, встановила 8-годинний робочий день, оголосила реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради перейшло 9 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму). Долю деяких суміжних з Росією областей і губерній (Курщина, Холмщина, Воронежчина тощо) передбачалося вирішити в майбутньому. На грудень призначалися вибори у Всеукраїнські Установчі Збори, до обрання якого вся влада належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

Однак Україна все ще не претендувала на абсолютний суверенітет, так як передбачалося, що жовтневі події в Петрограді — це змова, яку незабаром буде ліквідовано. На території України залишалися в силі всі закони, постанови і розпорядження Тимчасового Уряду, якщо вони не були скасовані Центральною Радою або Генеральним секретаріатом. Залишалися всі колективні урядові установи і всі чиновники, призначені Тимчасовим Урядом до майбутніх змін в законодавстві Української Народної Республіки.

IV Універсал закінчувався актуальним закликом:

«всіх громадян самостійної Української Народньої Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки Української.»

Оригінал універсалу зберігає Музей Української революції 1917—1921 років.